вівторок, 21 квітня 2015 р.

Олена Теліга "Сучасникам".

                                         СУЧАСНИКАМ

“Не треба слів! Хай буде тільки діло! 
Його роби — спокійний і суворий, 
Не плутай душу у горіння тіла, 
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі: 
Душа і тіло, щастя з гострим болем. 
Мій біль бринить, зате коли сміюся, 
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність. 
А може в цьому й є моя сміливість: 
Палити серце в хуртовині сніжній, 
Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, 
Та там, де треба, — я тверда й сувора. 
О, краю мій, моїх ясних привітів 
Не діставав від мене жодний ворог.

Поети-шістдесятники.

   Культурно-історичними витоками шістдесятництва були: 

- світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття); 
- українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження); 
- народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво). 
       
       Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити: 
       
- лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу); 
- гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту); 
- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника); 
- духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості); 
- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків); 
- космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів); 
- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації; 
- культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості). 
       
       До естетичних засад шістдесятників можна віднести: 
       
- критику інакшістю — заперечення соцреалізму власною творчістю; 
- естетичну незалежність, відстоювання свободи митця; 
- єдність традицій (національних і світових) та новаторства; 
- індивідуалізацію (посилення особистісного начала); 
- інтелектуалізм, естетизм, елітарність. 
       
       Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства). 
       
    

       

Ліна Костенко. Біографія.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Тарас Шевченко "У нашім раї на землі..."

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Бувая, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш бога принесла…


Тепер їй любо, любо жити.
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. – Це моє!
Моє! – І дивиться на його,
І молиться за його богу,
І йде на улицю гулять
Гордіше самої цариці.
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро. – А подивіться!
Моє найкраще над всіми! –
І ненароком інший гляне.
Весела, рада, боже мій!
Несе додому свого Йвана.
І їй здається, все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого.
Щасливая!..


Літа минають.
Потроху діти виростають,
І виросли, і розійшлись
На заробітки, в москалі.
І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти нездужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести.
В холодній молишся оселі
За їх, за діточок.


А ти,
Великомученице! Села
Минаєш, плачучи, вночі.
І полем-степом ідучи,
Свого ти сина закриваєш.
Бо й пташка іноді пізнає
І защебече: – Он байстря
Несе покритка на базар.

[Перша половина 1849,
Косарал]

Крилаті вислови українських поетів та письменників



“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе” (Олесь Гончар);
“Той, хто по-справжньому любить свою Батьківщину, з усякого погляду справжня людина” (В. Сухомлинський);
“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” (Т. Шевченко);
“О мово вкраїнська! Хто любить ії , той любить мою Україну!”( В.Сосюра);
“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив” (Іван Франко);
” Праця людини – окраса і слава, праця людини – безсмертя її”( В.Симоненко);
“Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимусь ніколи ні в чому не шкодити” (Г. Сковорода);
“Не жди ніколи слушної пори – твоя мовчанка може стать ганьбою!” (Д. Павличко);
“Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні” ( Г. Сковорода);
“Ти могутня, рідна мово! Мово – пісня колискова, мово – матері уста” (Іван Багряний);
“Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені, Боже, ти крилець не дав! Я б землю покинув і в небо злітав” (Михайло Петренко);
“Все ж російський язик, зіпсутий навмання, це ще не українська мова!” (Євген Плужник);
“Все гине – слава не поляже” (Тарас Шевченко);
” Діла добрих оновлюються – діла злих гинуть”( Тарас Шевченко);
“Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя злочин” (М. Коцюбинський);
“Хай юність догорить – ми віддані життю і нам воздасться в славі” ( Василь Стус);
“При щирості між людьми при глибокій і міцній симпатії, ніякий риск не страшний”( Леся Українка);
“Мужність не дається напрокат”(Ліна Костенко);
“Ми смертні. Та знайте: народ не вмира”(Б. Олійник);
” Я додам вам раду щиру: і при щасті майте міру”( Леонід Глібов);
” Якщо ти за все життя не посадив жодного дерева – плати за чисте повітря” ( О. Довженко);
” Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву”(П. Тичина);
“Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи”( Іван Багряний);
“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів” (Іван Франко);